Герой нашого часу – Кащенко Дмитро Валерійович
#Наша_незалежність #Марафон_30
Не можна не погодитися з тим фактом, що історію української незалежності творили і творять її люди. Одним із таких є справжній патріот та захисник України – Кащенко Дмитро Валерійович. Народився він у мальовничому селищі Царичанка у сім’ї службовців 24 серпня 1980 року.
Навчався в Царичанській ЗОШ І-ІІІ ступенів з 1986 по 1997 рік, по закінченні отримав найвищу нагороду – Золоту медаль.
З дитинства мріяв стати військовим, тому дорога привела до Київського інституту сухопутних військ (танковий факультет).
Під час перебудови в державі Збройні сили підпадали під скорочення: коштів на їх утримання не виділялося. Відповідно, така кількість військових навчальних закладів державі була не потрібна. Всіх, хто навчався в Київському інституті сухопутних військ, було переведено до Харківського політехнічного університету. Дмитро Валерійович був переведений на кафедру бронетанкових військ.
У 1997 році Дмитро закінчив університет із відзнакою. Це давало йому можливість обирати місце служби та позачергове одержання звання. Молодий лейтенант обирає рідну Дніпропетровщину. Тому був направлений командиром взводу однієї з частин с. Черкаське Новомосковського району. Через рік у 1998 році йому було присвоєно чергове звання – старший лейтенант.
Служба подобалася, це була його стихія, тому дуже швидко Дмитро почав підійматися по службових сходинах: капітан, майор… У 2012 році – підполковник, командир танкового батальйону.
Все було б добре та, як грім серед ясного неба, – трагічні події на Сході України…
Офіційно бойові дії розпочалися 13 квітня 2014 року, але для підполковника Кащенка Д.В. вони почалися раніше: потрібно було оглянути техніку й підготувати людей. І вже з лютого 2014 року Дмитро Валерійович поринув у роботу.
Ось як згадує ті дні його бойовий побратим, Сідак Федір Адамович:
«Невгамовний, цілеспрямований командир, який, відкинувши всі правила субординації, разом із рядовими танкістами переглянув кожний гвинтик, підтягнув кожну гайку в бойовій машині. Під час огляду техніки міг до 50-ти разів забиратися в кабіну танка. Це щоб власноручно все переглянути, все особисто побачити. А якщо у підлеглих виникали питання – спокійно-розмірено починав пояснювати, показувати, вчити… Саме це, мабуть, і врятувало нас, ще не обстріляних бійців, хоч і не молодих чоловіків, від загибелі… Велике спасибі, нашому командиру…»
З березня 2014 року розпочалися поперемінні обстріли та випадкові сутички. А вже з квітня 2014 р. – регулярні справжні бої.
Легендарна 93 Окрема механізована бригада якраз знаходилася безпосередньо біля Донецького аеропорту. Саме там 21 липня 2014 року біля с. Піски, виконуючи бойове завдання по розблокуванню Донецького аеропорту (потрібно було вивезти поранених, забезпечити водою та їжею захисників Донецького аеропорту), Дмитро одержав перше поранення.
Місяць госпіталю, місяць реабілітації – і знову на війну, і знову Донецький аеропорт. Своїми враженнями про пережите в цей період Дмитро Валерійович поділився із кореспондентом газети «Зоря» Валентином Шевченком, який висвітлив усе у статті «Комбат Дмитрий Кащенко снова рвется на Восток»; у газеті «Приорільська правда» Галина Лоза-Сало опублікувала статтю «Комбат знову в строю», а 22 серпня 2014 року Наталія Мельник – «Комбат Кащенко знову рветься в бій».
Виконуючи чергове завдання, 14 жовтня того ж 2014 року підполковник Кащенко Д.В. знову одержав серйозні поранення і контузію. Один із осколків і зараз знаходиться біля серця, бо лікарі не беруться оперувати. Знову госпіталь, знову реабілітація і знову фронт з лютого 2015 року.
Односельці Дмитра, отримавши «Приорільську правду» від 21 листопада 2014 року, дізналися, що Президент України своїм Указом від 14 листопада 2014 року № 873/2014 нагородив підполковника Дмитра Валерійовича Кащенка Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Пізніше у газеті «Голос України № 19 (6273) середа, від 3 лютого 2016 року з’явиться інтерв’ю Олександра Клименка із нашим славним земляком «Сім на вісім під серцем». Взагалі, цей молодий лицар-захисник ніколи не хизувався своїми заслугами перед Вітчизною. І має своє бачення щодо Президентської нагороди: «Мені соромно надягати Орден Богдана Хмельницького, тому, що такий самий орден у загиблого Сашка Лавренка, але ми заплатили різну ціну». Ось такий він – Герой нашого часу!..
З 1 вересня 2015 року підполковник Кащенко Д.В. навчався у Військовій академії в м. Київ.
За бойові заслуги одержав нагороди: пам’ятну медаль «Захиснику Вітчизни», медаль «15 років Збройним силам України», відзнаку «За заслуги», медаль «За сумлінну службу» ІІІ ступеня; орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня; орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Народився Дмитро Валерійович під щасливою зіркою, саме у День Незалежності. Святкуючи свій день народження в один день з рідною країною, він захищає суверенітет незалежної України, будучи командиром діючої військової бригади в зоні ООС.
