"СЕЛИЩУ ЦАРИЧАНКА 420 РОКІВ: 1604-2024": ЦАРИЧАНКА В 30-90-Х РОКАХ ХVІІІ СТОЛІТТЯ
ЦАРИЧАНКА В 30-90-Х РОКАХ ХVІІІ СТОЛІТТЯ
Значною громадською, й економічною подією для нашого краю стало спорудження так званої Української лінії (1731-1738 роки) між Дніпром і Сіверським Дінцем уздовж річок Орелі, Берестової та Береки. Нагальна потреба в ній зумовлювалась перш за все необхідністю захисту південних кордонів Російської держави, у тому числі Лівобережної та Слобідської України, від майже щорічних набігів татар, які продовжувалися століттями і були дуже спустошливими.
Будували Українську лінію козаки та селяни, щорічно там працювало 30 тис. чоловік. Кожен з них повинен був мати при собі зброю, провіант, необхідний інструмент тощо. Мобілізація таких значних людських ресурсів, висока смертність будівників перешкоджали економічному і господарському розвитку краю.
Поорільські сотні, у тому числі й Царичанська, утратили великі земельні угіддя, відібрані під спорудження укріплень та для російських ландміліцьких полків. Такі полки були сформовані для охорони лінії, вони розташовувалися в усіх укріплених населених пунктах, не лише в містечках та фортецях, а навіть на хуторах. З 60-х років XVIII ст. на їхнє місце прийшли пікінерські полки, у Царичанці знаходилась Царичанська рота Донецького пікінерського полку.
У примусовому порядку на Українську лінію переселяли й чималу частину місцевих жителів. Великі маси людей, важкі земляні роботи, а потім постійне перебування в Царичанці регулярних військ значно ускладнювали життя її населення, породжували проблеми і взаємне невдоволення між сотенним правлінням та командуванням ландміліцьких полків.
Під час чергової російсько-турецької війни 1735-1739 років боєздатність Української лінії була зміцнена. Сюди були виділені додаткові військові сили, а в Царичанці, Китайгороді, Кременчуці споруджені склади для постачання армії провіантом і боєприпасами. Коли в 1736 році генерал-фельдмаршал Б. Мініх повів російсько-українське військо на Крим, він обрав містечко Царичанку своєю штаб-квартирою.
Свою оборонну функцію Українська лінія втратила в 60-х роках XVІІІ ст..( Залишки цієї оборонної споруди нині ми можемо спостерігати на території Царичанської селищної ради на околицях с. Турове).
У 1769-1770 роках, під час так званого пікінерського повстання, Царичанка пережила бурхливі події. Пікінерські полки були сформовані російським урядом для оборони території Новоросійської губернії, організованої 1764 року від нападів кримських орд. При цьому перетворені на пікінерів козаки позбавлялися козацьких привілеїв і зобов’язані були відбувати військову службу, сплачувати податки, виконувати інші державні повинності. Водночас пікінерські полки були адміністративно-територіальними одиницями. Пікінерськими ці полки називалися через те, що одним з неодмінних їх озброєння були «піки» - списи.
Як і раніше, у Царичанці проводився 1 ярмарок на рік, що був значною подією для місцевих, адже сюди приходили й приїздили не лише вигідно купити чи продати товар, а й розважатись та загалом цікаво відпочити.
У другій половині ХVІІІ ст. містечко виконувало також важливу функцію митниці. Подорожуючи Україною, в 70-х роках, російський академік Гільденштадт занотував у своєму щоденникові: «По дорозі з Криму збирається мито в Царичанці, на старій Українській лінії, далі в Кременчуці, Василькові й Добрянці на Чернігівщині».
Про важливе місце Царичанки в житті поорільського краю говорить і такий факт: у період уже згадуваної російсько-турецької війни в цьому містечку 20 квітня 1771 року головнокомандувач російсько-українськими військами князь В. Долгоруков проводив огляд тих частин, які були тут зібрані для походу на Крим.
На той час містечко було також своєрідним карантинним пунктом, де доступними способами намагались не допустити в Україну поширення з Криму, Причорномор’я та із земель Війська Запорізького епідемій і навпаки.
Цікаві й до кінця ще не з’ясовані події завадили містечку стати місцем відпочинку російської імператриці Катерини ІІ та австрійського імператора Франса Йосифа під час їхньої подорожі до Криму у другій половині 80-х років XVІІІ ст. Для цього в Царичанці на високому правому березі Орелі, як і поблизу Дніпра в районі Нового Кодака, спорудили тимчасовий, але розкішний дерев’яний палац. Він знаходився в районі сучасного Свято-Покровського кафедрального собору.
Але кодацький палац, зроблений із сируватих стовбурів інтенсивно протоплюваний для просушування, в один із днів загорівся. Місцевий городовий Василь Шостак повідомив про це в Кременчук, а звідти інформацію надіслали до Києва, де зимувала імператриця.
І невдовзі у Новий Кодак надійшов указ про те, що палац, збудований над річкою Оріллю в містечку Царичанці, розібрати, перевезти у Новий Кодак і там збудувати, оскільки государиня-імператриця поїде не через Оріль, як раніше планувалося, а по Дніпру до Херсона. Тож царичанський палац було розібрано, завантажено на десятки волових возів і перевезено в Новий Кодак. Цей прикметний епізод історії, добре описаний у документальному оповіданні Валентина Чемериса «Осавул Війська Запорозького», виявляє те місце, яке займала Царичанка у розвитку та освоєнні південноукраїнських земель у ІІ половині XVІІІ ст.
У 1775 році, після розгрому Запорізької Січі, було створено нову адміністративну одиницю – Азовську губернію. До її складу в ранзі повітового центру ввійшло й містечко Царичанка.
Царичанський повіт займав територію колишніх Царичанської, Китайгородської, Маячківської, Нехворощанської сотень, а також частину Протовчанської та Орільської паланок Війська Запорізького Низового на Лівобережжі Орелі. Проте офіційно приорільською столицею Царичанка була недовго.
У 1784 році водночас з утворенням Катеринославського намісництва Царичанський повіт було розформовано, а Царичанка стала позаштатним містечком Алексопольського повіту, адміністративним центром якого зробили Нехворощу.
Царським указом, датованим 30 листопада 1796 року, на Лівобережній Україні замість трьох намісництв (Київського, Чернігівська та Новгород-Сіверського) була створена одна губернія – Малоросійська – з центром у Чернігові. Царичанка тоді ввійшла до складу Кременчуцького повіту Малоросійської губернії.
Згідно з указом Катерини ІІ в 1794 році Царичанка була перейменована на Алексополь-ІІ. Проте, уперше й востаннє за всю свою історію спробувавши змінити своє ім’я, у 1797 році вона повернула собі прадавню назву ЦАРИЧАНКА.
Далі буде…
