"СЕЛИЩУ ЦАРИЧАНКА 420 РОКІВ: 1604-2024": ЦАРИЧАНКА – СОТЕННЕ МІСТЕЧКО ПОЛТАВСЬКОГО ПОЛКУ ГЕТЬМАНЩИНИ
У 70-х роках ХVІІ ст. багато вихідців з Правобережної України з дозволу Гетьманського уряду і Кошової старшини розселилися на Приоріллі. У 1673-1674 рр. до Царичанки переселися групи міщан з Умані та селян із сіл Правобережної України. У Приоріллі населення Гетьманщини колонізувало землі, що межували з володіннями запорожців.
У другій половині ХVІІ ст. сформувалися чотири приорільські сотні: Царичанська, Китайгородська, Маячанська та Нехворощанська, які підпорядковувалися Полтавському полку.
У 1674 році Царичанка отримала статус сотенного містечка Полтавського полку. Тут проживали реєстрові козаки, що несли військову службу, посполиті, з числа яких уже виділилися так звані тяглові, а також ремісники й торговці. Через містечко проходили шляхи, що вели до низових володінь Коша і далі до Криму. Це накладало на його жителів додаткові обов’язки. Вони повинні були постачати коней та утримувати проїжджих «служилих людей». Для Царичанки, яка була прикордонним пунктом, існувала постійна загроза татарських набігів.
Сколихнуло розмірне життя містечка події 90-х років ХVІІ ст., пов’язані із спробою Петра Іваненка (Петрика) відібрати гетьманську булаву в І. Мазепи. Аби схилити на свій бік жителів Полтавського полку, Петрик розсилав листи з обіцянками різних благ і пільг тим, хто його підтримає. Зібравши 3-тисячне військо запорізьких козаків, узявши в союзники кримських татар, він підійшов у 1692 році до Царичанки і Китайгорода. Жителі цих містечок зустріли його хлібом-сіллю. Та коли Петрик попрямував далі, аби здобути прихильність населення інших територій, загони кримчаків, які лишилися біля Царичанки і Китайгорода, зайнялися своєю звичною справою, убиваючи, грабуючи та беручи в полон їх жителів.
Відступивши ні з чим від Нехворощі, Петрик приборкав свавілля кримчаків, але довіра царичанців і китайгородців до його справи зробити Україну вільною від влади Московії була підірвана.
Та найбільших руйнувань Царичанка зазнала у 1696 році, коли відбувся третій похід Петрика на Україну. Знову ж таки його союзники-татари напали на Приорілля, забрали в полон багато місцевого люду, а Царичанку повністю спалили.
Полтавські козаки брали участь в Азовсько-Дніпровській кампанії 1695-1699 років, особливо відзначившись під час узяття фортеці Кизи-Керменя. Очевидно, що в числі тих героїв були й воїни Царичанської сотні.
У ході Північної війни (1700-1721 рр.) Петром І було здійснено заходи для посилення укріплень багатьох російських та українських містечок, у тому числі Царичанки. Поновлювалися земляні укріплення, установлювалися гармати.
Під час походу Карла ХІІ на Полтаву в 1709 р. російське військове командування розмістило в Царичанці посилений гарнізон. Він повинен був стати на заваді загонам Івана Мазепи, який перейшов на бік шведів, що рухалися до Полтави. Українському гетьману вдалося розробити один російський загін, за що він отримав нагороду від шведського короля. Військові загони І. Мазепи спалили погано укріплену частину Царичанки – Поділ, проте захопити Царичанку та запаси зброї, що там зберігалися, вони не змогли.
На 1718 р. припадає ревізія уряду гетьмана Івана Скоропадського. Це фактично був перший перепис населення Приорілля, здійснений на території Полтавського полку, куди входили й правобережні поорільські землі. Цьому передували трагічні події, які багато в чому позначилися на кількості жителів краю. Битва під Полтавою між російсько-українською і шведською арміями 27 червня 1709 р., а також епідемії чуми та холери 1710 р. буквально спустошили багато сіл і містечок Полтавського полку.
На рік перепису в Царичанці проживало 103 кінних, 12 піших і 46 тяглових козаків. Посполитого люду тут мешкало 221 чоловік, 104 з яких мали тягло (коні й воли). Сотникував тоді Данило Жданович і під його орудою знаходилось 382 чоловіки. У цей період населення Царичанки зростало.
Попри всі нещастя, що випадали на долю цього краю, життя продовжувалося… царичанські реєстрові козаки у вільний від служби час повертались до сільського господарства, займалися також рибальством, торгівлею.
Царичанка мало чим відрізнялася від інших подібних містечок. Щороку посеред літа, на свято Петра і Павла, у ній збирався ярмарок, де торгували переважно хлібом, худобою, шкірою, салом. Ярмарковий збір надходив до Полтавського полку, по копійці отримувала й місцева старшина. Поступово з розвитком промислів і торгівлі збільшувалася кількість міщан, які традиційно оселялися на Подолі – торговельній слобідці Царичанки.
Далі буде…
