Заповідна Царичанка. Урочище «Лелія».
#Наша_незалежність #Марафон_30
Етапом формування ландшафту та подальшого розвитку природних умов «Урочище «Лелія»» можна вважати період рухів та танення льодовика Дніпровського зледеніння, яке відбувалося 230-100 тисяч років тому.
Більша частина пам’ятки природи представлена високим схилом гори-останця кінцевих льодовикових морен. Тобто, ця гора є скупченням різних уламків порід, які «приніс» на собі льодовик. У періоди потепління льодовик танув, утворюючи струмочки та озерця, на дні яких відкладалися уламки тих порід, що несли за собою води льодовика.Крім цього, рухаючись, льодовик нагортав ґрунт, утворюючи пагорби. Усі ці явища, які пов’язані з діяльністю льодовиків, призвели до виникнення земляних гір посеред рівнин. На території Царичанського ОТГ , крім гори Калитва, є Турова гора, де розташоване «Урочище «Лелія».
Через тисячі років після утворення цієї гори тут з’явилися перші поселення. Топонімія цих селищ та природних об’єктів поряд з ними свідчить про ті давні часи.
Наприклад, назва гори, Турова, розповідає про те, що, можливо, тут жили давні слов’яни, які поклонялися богу Туру. Його ім’я означає «бик». Від назви гори отримало назву і село — Турове.
Поряд з селом протікає річка Оріль, яка отримала свою назву від тюркомовних кочівників. Слово «Оріль» можна перекласти українською мовою словами «косий», «кривий», «ріг», «тріщина». Слов’яни називали її «Уголъ». Усі ці назви добре відображають характер напряму течії Орілі.
Село Турове знаходиться на правому березі Орелі, а на лівому — село Бабайківка, на території якого знаходяться три кургани та один курганний могильник, що складається з двох курганів. Але село Бабайківка як постійне поселення з’явилося у XVIII столітті, а перша документальна згадка про нього датується 1740 роком. Це село було частиною Запорізької Січі. Його населяли одружені козаки на чолі з Данилом Бабаєм, від прізвища якого і пішла назва села.
Особливо цікавою є назва самої комплексної пам’ятки природи — «Лелія». Скоріш за все ця назва походить від слова «леліяти». І дійсно, «Урочище «Лелія»» через лагідність та м’якість свого краєвиду та природи ніби леліє та заспокоює всіх, хто відвідує її. Існує й інша назва Турової, що співзвучна з назвою «Лелія», — «Гілея». Це слово походить від грецького «гелю», ліс, та використовувалась давньогрецьким істориком Геродотом, який в одній із своїх історичних праць згадував про лісисту місцевість поблизу нижньої течії Дніпра. Варіант назви гори «Гілея» можна часто почути від місцевих жителів. Використання цієї назви є доречним, бо у підніжжі Турової гори росте давній дубовий гай та на схід від неї заплавний ліс р. Орілі. По суті «Гілея» — це влучна назва для всієї місцевості поряд з Турою горою.
Очевидно, що цю місцевість населяли люди з давніх часів. Вони користувалися природними умовами та ландшафтом, який зараз вважається унікальним.
Свого часу Турова гора була дуже зручним місцем для розташування там оборонних об’єктів. За мирними договорами 1710-1720 років між Російською та Османською імперіями кордон між ними проходив вздовж річок Оріль та Самара і далі по Сіверському Донцю. Таким чином, Російська імперія не мала доступу до Азовського моря.
Не збираючись миритися з таким становищем, у 20-х роках XVIII століття Російська імперія активно готувалася до нової війни з Османською імперією. Для наближення військових баз до Кримського півострова було розпочато посилення обороноспроможності кордонів з Османською імперією.
Вздовж кордонів було побудовано Українську укріплену лінію, що була представлена мережею безперервних валів та ровів протяжністю
На вершинах схилів Турової гори було розташовано 3 бастіони, 2 з яких знаходяться і на території комплексної пам’ятки природи. Було встановлено також контрольований узвіз.
Після підписання у 1739 році Белградського договору кордони Російської імперії протяглися до Азовського моря. З того часу Українська укріплена лінія стала втрачати своє військово-оборонне значення, а у 1764 році Українська укріплена лінія була розформована. З будівництвом Дніпровської укріпленої лінії у 70-80-х роках XVIII століття Українська укріплена лінія втратила будь-яке військово-оборонне значення. Винятком не була й Турова гора.
Через відсутність подальшого використання узвозу Турової гори припинилося його обслуговування, що призвело до його руйнування. Дощові потоки змивали каміння укріплень та верхні шари ґрунту, утворюючи завали, що унеможливило будь-який проїзд через узвіз. На початку ХХ століття узвіз було повністю зруйновано. Наразі він суцільно поріс заростями, утвореними робінією псевдоакацією та іншими деревними рослинами. Так узвіз став яром вторинного походження.
Отже, протягом XVIII століття Турова гора, зазнавши певних змін, стала природною фортецею посеред степу, з вершин якої відкривався чудовий краєвид, який можна спостерігати і зараз.
